До Основ'яненка

Б'ють  пороги;  місяць  сходить,  
Як  і  перше  сходив...  
Нема  Січі,  пропав  і  той,  
Хто  всім  верховодив!  
Нема  Січі;  очерети  
У  Дніпра  питають:  
«Де  то  наші  діти  ділись,  
Де  вони  гуляють?»  
Чайка  скиглить  літаючи,  
Мов  за  дітьми  плаче;  
Сонце  гріє,  вітер  віє  
На  степу  козачім.  
На  тім  степу  скрізь  могили  
Стоять  та  сумують;  
Питаються  у  буйного:  
«Де  наші  панують?  
Де  панують,  бенкетують?  
Де  ви  забарились?  
Вернітеся!  дивітеся  —  
Жита  похилились,  
Де  паслися  ваші  коні,  
Де  тирса  шуміла,  
Де  кров  ляха,  татарина  
Морем  червоніла  —  
Вернітеся!»  —  «Не  вернуться!  
Заграло,  сказало  
Синє  море.—  Не  вернуться,  
Навіки  пропали!»  
Правда,  море,  правда,  синє!  
Такая  їх  доля:  
Не  вернуться  сподівані,  
Не  вернеться  воля,  
Не  вернуться  запорожці,  
Не  встануть  гетьмани,  
Не  покриють  Україну  
Червоні  жупани!  
Обідрана,  сиротою  
Понад  Дніпром  плаче;  
Тяжко-важко  сиротині,  
А  ніхто  не  бачить...  
Тілько  ворог,  щ.о  сміється...  
Смійся,  лютий  враже!  
Та  не  дуже,  бо  все  гине,—  
Слава  не  поляже;  
Не  поляже,  а  розкаже,  
Що  діялось  в  світі,  
Чия  правда,  чия  кривда  
І  чиї  ми  діти.  
Наша  дума,  наша  пісня  
Не  вмре,  не  загине...  
От  де,  люде,  наша  слава,  
Слава  України!  
Без  золота,  без  каменю,  
Без  хитрої  мови,  
А  голосна  та  правдива,  
Як  господа  слово.  
Чи  так,  батьку  отамане?  
Чи  правду  співаю?  
Ех,  якби-то!..  Та  що  й  казать?  
Кебети  не  маю.  
А  до  того  —  Московщина,  
Кругом  чужі  люде.  
«Не  потурай»,—  може,  скажеш,  
Та  що  з  того  буде?  
Насміються  на  псалом  той,  
Що  виллю  сльозами;  
Насміються...  Тяжко,  батьку,  
Жити  з  ворогами!  
Поборовся  б  і  я,  може,  
Якби  малось  сили;  
Заспівав  би,—  був  голосок,  
Та  позички  з'їли.  
Отаке-то  лихо  тяжке,  
Батьку  ти  мій,  друже!  
Блуджу  в  снігах  та  сам  собі:  
«Ой  не  шуми,  луже!»  
Не  втну  більше.  А  ти,  батьку,  
Як  сам  здоров  знаєш;  
Тебе  люде  поважають,  
Добрий  голос  маєш;  
Співай  же  їм,  мій  голубе,  
Про  Січ,  про  могили,  
Коли  яку  насипали,  
Кого  положили.  
Про  старину,  про  те  диво,  
Що  було,  минуло  —  
Утни,  батьку,  щоб  нехотя  
На  ввесь  світ  почули,  
Що  діялось  в  Україні,  
За  що  погибала,  
За  що  слава  козацькая  
На  всім  світі  стала!  
Утни,  батьку,  орле  сизий!  
Нехай  я  заплачу,  
Нехай  свою  Україну  
Я  ще  раз  побачу,  
Нехай  ще  раз  послухаю,  
Як  те  море  грає,  
Як  дівчина  під  вербою  
Гриця  заспіває.  
Нехай  ще  раз  усміхнеться  
Серце  на  чужині,  
Поки  ляже  в  чужу  землю,  
В  чужій  домовині.  

[1839,  С.-Петербург]