Про Аскольда і Діра



У чужоземних джерелах збереглися уривчасті відомості про Українську державу в половині ІХ ст. На існування її вказує запис у Бертинській хроніці 839 року про прибуття візантійського посольства імператора Теофана до імператора Людовіка Побожного, яке просило, між іншим, дати дозвіл проїхати через володіння Людовіка «РУСАМ» (Ros). Вони прибули від руського князя до Царгороду, але, поки були там, «варварські й надзвичайно жорстокі племена» зайняли землі, через які вони мали повертатися додому, Людовік наказав з’ясувати, хто були ті посли. І виявилося, що то були шведи[1].

Ця невиразна вказівка Бертинських аналів викликала багато гіпотез. Очевидно, володіння князя, від якого прийшли посли, лежали досить далеко від Чорного моря, і між ними та морем оселилися варвари; цими варварами могли бути угри або болгари, а князем – Київський князь. Можливо, що вислав він послами варягів-шведів, яких завжди було багато на службі в різних державах[2].

З цього оповідання Бертинських аналів видно, що у 839 році в Європі ще не знали про молоду Українську державу, та не минуло й 30 років, як вона гучно повідомила про своє існування, примусивши затремтіти могутню Східню Римську імперію – Візантію. То був похід на Царгород. «Повість временних літ» оповідає, як у 866 році князі Аскольд і Дір, скориставшись з відсутності цісаря Михайла ІІІ, підступили з сльотою в 200 кораблів до Царгороду, зруйнували околиці міста, але самого міста не здобули. Завдяки чуду Влахернської ікони богородиці, шати якої опустили в море, знялася буря і знищила «безбожних Руси кораблі»[3].

Ця стисла згадка в «Повісти» доповнює цінні візантійські свідоцтва. Патріарх Фотій каже про цей напад у двох промовах: першу виголосив він у св. Софії Царгородській під час облоги міста, а другу – після зняття облоги. Їх доповнює «Окружне послання» патріарха Фотія 867 року, в якому дається характеристику Русів і повідомляється про їх охрищення[4].

Цим не обмежуються візантійські джерела: в «житії патріарха Ігнатія», написаному Микитою Пафлагонським, мабуть, біля 880 року, оповідається про напад Руси на Царгород, і «продовжувач Теофана», теж оповідає про напад Руси; це оповідання цілком збігається зі свідоцтвом патріарха Фотія[5]. Цей факт стверджує в усіх деталях хроніка Симона Логофета. Дуже важлива анонімова візантійська хроніка, яку опублікував Ф.Кюмон: в ній подається точна дата нападу Руси – 18 червня 860 року.

Таким чином, з цих різних джерел можна зробити висновок: у 860р. на Царгород напала сльота Руси. Безперечно, зорганізувати такий похід могла тільки держава, яка мала військо. Цікаві слова патріарха Фотія про те, що Руси підкорили сусідні народи її, «надмірно розгордившись, піднесли руку на Роменську імперію».

Дуже важливим є питання про походження цієї Руси і цієї великої фльоти, що могла прийти тільки від могутньої держави. Ряд учених ( Є. Голубинський, В. Васильєвський, В. Пархоменко ) припускали, що напад на Царгород, як і напад на Сурож та Амастриду, робила Созівська-Чорноморська Русь[6].

Патріарх Фотій завдає удар цій гіпотезі: він точно зазначає, що Русь, яка напала на Царгород, була віддалена від нього великими просторами і не мала морських портів. З другого боку – свідоцтво патріарха Фотія, що Русь, перед походом 860-го року на Царгород, підкорила сусідів, дає підстави бачити в напасникові Київську Русь. Це мала бути могутня держава, яка спромоглася виставити аж 6 000-8 000 люду на 200 кораблях[7].

Похід на Царгород 860 року пов’язаний з дуже важливим питанням про охрищення Руси. Патріарх Фотій в «Окружному посланні» до патріархів Сходу року 867 оповідав, що руські князі, настрашені чудом у Царгороді, коли повернулися до Києва, то виявили бажання охриститися. Цісар Михайло ІІІ вислав єпископа та священників, і на Русі засновано Єпархію[8]. Є низка свідоцтв про те, що охрищення відбулося не за цісаря Михайла ІІІ та патріарха Фотія, а за цісаря Василя І та патріарха Ігнатія[9].

Про це свідчить онук Василя І, цісар Константин Порфірородний у своїй «Історії Василя І». Про це оповідає й Никонівський літопис ( щоправда, ХV ст., але в ньому є багато оповідань з давніх літописів, які не збереглися). Взагалі охрищенню Руси присвячено велику літературу й чимало суперечливих гіпотез. У всякому разі, питання про охрищення Київської Руси за князювання Аскольда можна визнати за доведене[10].

На час правління Аскольда припадає проповідь св. братів Кирила та Методія. З їх життя виходить, що проповідували вони в Криму, де знайшли Євангелію та Псалтир, написаний «руськими» письменами, і християнина, який розмовляв руською мовою. На основі цих «письмен» св. Кирило уклав «глаголичне» письмо і переклав Євангелію на слов’янську мову. Це мало бути 848 року[11].

Коли Київський князь просив у Царгороду місіонерів, природно, цісар міг вислати св. Кирила. Є факти, які дають підстави ототожнити місіонера, що проповідував у Києві, із св. Кирилом: це- оповідання про чудо з Євангелією, яку кинули у вогонь, і вона не згоріла; внаслідок цього чуда багато людей охристилося.

Никонівський літопис відносить чудо до часів князювання Аскольда, а Кольбертинські анами свідчать, що сталося воно за св. Кирила[12].

Народна традиція та літопис зберегли пам’ять про Аскольда і Діра як християн. Літопис оповідає, що Олег наказав забити обох князів як узурпаторів. Аскольда поховано на Угорській горі, і над його могилою Ольма збудував церкву. Діра поховано в іншому місці – «за св. Ориною». Сполучення двох імен - Аскольда та Діра – як суправителів, викликає великі сумніви. Треба гадати, що князювали вони не одночасно. Аль Масуді виразно писав про Діра, як про першого серед князів[13].

М.Грушевський вважав, що Дір князював після Аскольда, а може й після Олега[14], так само дивляться М.Таубе[15] і О.І.Натаєвський[16].

Митрополіт Іларіон вважає, що правили вони одночасно[17].

Викликає багато суперечок сама Аскольдова постать. За літописом – Аскольд і Дір були боярами Новгородського князя Рюрика, які захопили в Києві владу[18].

Питанням походження Аскольда займався М.Таубе і твердив, що Аскольд - швед, який прибув до Києва з дружиною через Західну Двіну і не мав нічого спільного з Рюриком[19].

Але поруч із гіпотезами, які припускають варязьке походження Аскольда, є й інші: ще О.Шахматов вважав Аскольда за слов’янина, навіть за Києвого сина[20]. За ним пішов М.Приселков[21], а з пізніших дослідників – Б.Рибаков, який виводить ім’я Аскольда від річки Оскіл, і пише – «Оскольд»[22].

Константин Порфіродний згадує договір між Василем І і Руссю (Аскольдом) – (873-874)[23]. На ті ж роки припадає створення першого Рафальштеттенського митного статуту, датованого часами короля Корльомана (880р.) або Людовіка Німецького (р.876), яким встановлювалося мито з краму, доводжуваного з Руси до Боварії[24].

Усі ці факти: договори з Баварією та Візантією, похід на Царгород, масове охрищення – свідчать про існування в середині ІХ ст. могутньої державної організації. Слова патріарха Фотія про підкорення Руссю сусідніх народів цілком потверджуються вказівками Никонівського літопису: 865 року «воєважа Аскольд і Дір полочан», а в 866 році, сказано в «історії Російській В.Татіщева: Аскольд і Дір «Ходи на кривичі и побіди їх». Цікава вказівка Никонівського літопису з року 864, що « убієн бисть от болгар Оскольдов син». Очевидно, були якісь воєнні дії в Болгарії[25].

Так, з окремих розірваних фактів вимальовується образ Київської держави - Руси середини ІХ ст., що підкоряє сусідів, воює з Візантією, укладає з нею та іншими державами мирові і нарешті – приймає Християнство.

Усі ці факти дали російському історикові В.Ключевському право писати, що Руська держава була заснована діяльністю Аскольда, а за ним Олега. З Києва, а не з Новгорода, пішло об’єднання слов’ян»[26].

Формування цієї держави довгий час не привертало уваги істориків, як пройшло не поміченим і для Заходу. Це був час, коли Європа була охоплена боротьбою германських племен за об’єднання, за творенню державних одиниць. До того ж авари на довгий період створили заслону між германськими та слов’янськими світами, і лише перемоги Карла Великого відкрили очам Західної Європи вже сформовані слов’янські об’єднання. Діяльність св. братів Кирила та Методія зв’язала Захід із Сходом Християнством. На сході Європи точилася своя боротьба, формувалися об’єднання, нав’язувалися культурні та економічні зв’язки з Азією, з Арабським халіфатом, Персією, Візантією; поширювався обмін культурними цінностями із старими, світового значення культурами Сходу й творилася нова блискуча культура, в якій у гармонійне ціле зливалися чужоземні впливи. На Сході Європи зароджувалася нова могутня потенційна сила – Україна –Русь[27].

В організації першої Київської держави брали деяку участь нормани. VІІІ-ІХ століття були добою, коли нормани, під назвою яких об’єднували населення Скандинавії – шведів, норвегів, а також данів, - на чолі зі своїми ватажками – вікінгами, почали вдиратися до різних земель та плюндрувати й грабувати їх. Деякі з них осідали на захоплених землях, інші верталися додому з пограбованим добром. Згодом окремі групи варягів стали найманим військом. У VІІІ ст. нормани, які наші літописи звали варягами, з’явилися у верхів’ях Волги і, підкоривши фінські племена - мерю, мурому, мещеру – опанували Волзький шлях. Близько 800-го року заснували варяги Стару Ладогу – Алдейгюбург, інша група їх оселилася тоді ж у гирлі Двіни і заснувала Зеебург, де пізніше постала Рига[28].

На початку ІХ ст. нормани нападають на Західну Європу: руйнують Німеччину, Францію, Англію. На невеликих човнах піднімаються ріками і нищать Майни, Ворс, Ахен. Сеною вони піднялися до Парижу, 10 місяців тримали його в облозі. Допливли до Ісландії, Гренландії. Через Гібралтар пройшли до Середземного моря. Подекуди засновували свої держави: у Франції – Нормандію, на Середземному морі об’єднали Сицилію та південну Італію й створили Норманське королівство[29].

Близько до цих західноєвропейських подій оповідання наших літописів про постання держави в землі словенів. Під 859 роком оповідає літопис, що варяги прийшли із замор’я, поклали данину на «чудь, и на словенях, на мери, и на всех ( весі. – Ред.), кривичах». В цьому оповіданні відмежовано обшир володіння варягів. 862-го року, ці племена «изгната варяги за море», але вони не спромоглися зорганізувати свою владу і закликали із замор’я інших варягів. Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик сів у Новгороді, Синус – в Білоозері, а Тривор – в Ізборську. По смерті братів Рюрик став єдиновладним князем. У Рюрикові Н. Беляєв, а за ним П.Ковалевський бачать Рорика, конунга Фризії, примушеного в середині ІХ ст. покинути її[30].

Літопис зазначає межі його володіння: Новгород – в землі словенів, Полоцьк – кривичів, Ростов – мері, Білоозеро – весі, Муром – муроми. Так на півночі в середині ІХ століття постала держава, яка охоплювала землі словенські ( словени, кривичі ) та фінські ( меря, весь, мурома ).

У той час на півдні, в землі України – Руси, вже існувала велика держава з центром у Києві. Так у ІХ столітті творяться дві окремі, незалежні держави: напівфінська Новгородська та слов’янська Київська.

«Повість временних літ», яка складалася в ХІІ ст., оповідає, що перед своєю смертю Рюрик передав правління родичеві Олегові і поручив йому сина Ігоря, який був ще малий. Року 882-го Олег із великим військом, в якому були варяги, чудь, словени, меря, весь і кривичі, пішов на південь, здобув Смоленськ, Любеч, Київ, підступно забив Аскольда та Діра і став правити Києвом.