П.Тичина
СКОРБНА МАТИ

Пам’яті моєї матері

І

Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами!

Поглянула — скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорніє...
Спросоння колосочки:
Ой радуйся, Маріє!

Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась Божа Мати,
Заплакала сльозами.

Не місяць, і не зорі,
І дніти мов не дніло.
Як страшно! ...людське серце
До краю обідніло.


ІІ

Проходила по полю —
Зелене зеленіє...
Назустріч учні Сина:
Возрадуйся, Маріє!

Возрадуйся, Маріє:
Шукаємо Ісуса.
Скажи, як нам простіше
Пройти до Еммауса?

Звела Марія руки,
Безкровні, як лілеї:
Не до Юдеї шлях вам,
Вертайте з Галілеї.

Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату —
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь його розп’яту.


III

Проходила по полю,
В могилах море мріє —
Назустріч вітер віє:
Христос воскрес, Маріє!

Христос воскрес? — не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.

Христос воскрес, Маріє!
Ми — квіти звіробою.
Із крові тут юрбою
Зросли на полі бою.

Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє:
О згляньсь хоч Ти, Маріє!


IV

Проходила по полю...
— І цій країні вмерти?
Де Він родився вдруге,—
Яку любив до смерти?

Поглянула — скрізь тихо.
Буяє дике жито.
— За що Тебе розп’ято?
За що Тебе убито?

Не витримала суму,
Не витримала муки,—
Упала на обніжок,
Хрестом розп’явши руки!.

Над нею колосочки
«Ой радуйся!» — шептали.
А янголи на небі
Не чули і не знали.