|
КолобокБули собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і просить: — Бабусю! Спекла б ти колобок! — Та з чого ж я спечу, як і борошна нема? — От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок. Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав. А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а з двору за ворота та й побіг покотився дорогою. Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик. — Колобок, колобок, я тебе з'їм! — Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю: — Ану заспівай!
Та й побіг знову. Біжить та й біжить... Перестріває його вовк: — Колобок, колобок, я тебе з'їм! — Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю. — Ану заспівай!
Та й побіг... Аж іде ведмідь. — Колобок, колобок, я тебе з'їм! — Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю. — Ану заспівай!
Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою... Стрічається з лисичкою: — Колобок, колобок, я тебе з'їм! — Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю. — Ану заспівай!
— Ну й пісня ж гарна! — каже лисичка.— От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було. Колобок скочив їй на язик та й почав співати:
А лисичка — гам його! Та й з'їла!
|
|