Гна́т Марти́нович Хоткéвич (псевдонім Гнат Галайда; *31 грудня 1877, Харків — †8 жовтня 1938, розстріляний) — український письменник, історик, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч.Біографія

По закінченні Харківського технологічного інституту (1900) короткий час працював залізничним інженером на Харківсько-Миколаївській залізниці. Розробив власний проект дизельного поїзда (1901) на 30 років раніше американського аналога.

За участь у керівництві політичним страйком 1905 зазнав переслідувань і в січні 1906 був вимушений переїхати в Галичину яка була тоді в складі Австрії. У Галичині Хоткевич оселився спочатку у Львові, а потім у Криворівні; об'їхав усю Галичину й Буковину з скрипковими концертами та концертами українських народних пісень у супроводі бандури.

Повернувшись з Галичини 1912 року в Україну, Хоткевич поселився в Києві і включився до літературного й мистецького життя: виступав з лекціями, з лютого 1913 став редактором літературного журналу «Вісник культури і життя». В той же час продовжував концертувати з бандурою із серіями концертів "Вечір бандури".

Знову переслідуваний з початку Першої світової війни і висланий 1915 року за межі України, оселився у Воронежі, де жив до революції 1917. До більшовицької окупації України Хоткевич поставився з недовірою, але з 1920 активно включився до літературно-мистецького життя. У 1920—1928 роках викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі.

З 1926—1932 рр. викладав у Харківському Музично-драматичному Інституті, де проводив клас бандури. З 1928 по 1932 роки — художній керівник Полтавської капели бандуристів.

Попав в неласку до влади в 1932 р. і після смерті М. Скрипника втратив державні роботи. Твори його були заборонені. В 1934 р. попав під поїзд і був поранений.

За єжовщини Хоткевич був заарештований. Особливою трійкою УНКВС по Харківській області від 29 вересня 1938 року засуджено до розстрілу за «участь у контрреволюційній організації». Вирок виконано 8 жовтня 1938 року. Реабілітовано 11 травня 1956 року. По реабілітації видано «Твори в двох томах» (1966).
[ред.]
Літературна діяльність та творчість

Виставка рукописів та спадщина Г. Хоткевича в Торонто, Канада.

Літературну діяльність Хоткевич почав у 1897 році (оповідання «Грузинка» у львівському журналі «Зоря»). Подальші твори його великої літературної спадщини: оповідання «Блудний син» (1898), «Різдвяний вечір» (1899), цикл «Життєві аналогії» (1897—1901), збірка «Гірські акварелі» (1914); протягом 1914-1915 була написана низка оповідань під назвою «Гуцульські образки» (уперше надруковані 1931); повість «Авірон» (1928), роман «Берестечко» та інші. Найвизначнішим досягненням прозової творчості Хоткевича стала романтична повість з гуцульського життя «Камінна душа» (1911), кілька разів перевидавана (у різних редакціях) пізніше. Хоткевич є автором низки драматичних творів, у яких відобразив антифеодальну та національно-визвольну боротьбу українського народу.

Багата й тематично різноманітна літературо- й мистецтвознавча спадщина Хоткевича. Серед іншого: «Григорій Савич Сковорода» (1920), низка наукових розвідок про Т. Шевченка, Ю.Федьковича, О. Кобилянську, «Музичні інструменти українського народу» (1930). За радянських часів Хоткевич багато перекладав з світової класики: Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Гюґо.

Належачи за радянських часів до політично ненадійних і стоячи осторонь тодішніх літературних дискусій, Хоткевич, проте, був одним з найпопулярніших письменників в Україні, про що свідчить поява його «Творів» у 8 томах (1928-32). Але далі знову почалися утиски, внаслідок яких останній його роман «Довбуш» не був надрукований і лишилася незакінчена тетралогія про Т. Шевченка, над якою Хоткевич працював від 1928.

«Блудний син» (1898), «Різдвяний вечір» (1899), «Добром усе переможеш» (Х.1899), цикл «Життєві аналогії» (1897—1901), «Дивні пригоди комахи Саґвіна» (Л.1901), «Поезія в прозі» ([Х.1902), «Сагайдачний» (1908), «Гуцульський рік» (1910), «Непросте» (1911) «Камінна душа» (Чернівці 1911) (Ілюстрації автора), зб. «Гірські акварелі» (1914); «Гуцульські образки» 1914-15 (уперше надруковані 1924); «Авірон» (К.1917), «Григорій Савич Сковорода» (Х.1920), повість «Авірон» (1928), «Творів» у 8 тт. (1928-32), «Довбуш» (Л.1965).

«Твори в двох томах» (1966), «Тарасик» (2002).
[ред.]
Театральна діяльність та творчість

Г. Хоткевич у студентській виставі в 1899 р.

Ще бувши студентом, Хоткевич організував в селі Деркачах на Харківщині сільський театр (1895). У студентські роки керував студентським театром в Харкові, що роз'їжджав по окраїнах Слобожанщини.

В 1903 році заснував перший в Україні робітничий театр, який протягом 3 років дав понад 50 вистав, переважно української класики, українською мовою. Для неї спеціально написав ряд п'єс між ними.

На еміграції в Галичині заснував у с. Красноїля (тепер Івано-Франківської області) Гуцульський театр. Для неї спеціально написав п'єси «Довбуш» (1909), «Гуцульський рік» (1910), «Непросте» (1911) та ін.

В 1912 році після повернення в Харків відновив діяльність робітничого театру.

З інших драматичних творів Хоткевича слід ще назвати «На залізниці» (1925), історичну п'єсу «О полку Ігоревім» (1926) і тетралогію «Богдан Хмельницький» (1929), високо оцінені тодішньою критикою (О. Білецький). Зокрема, в останній частині тетралогії «Переяслав» Хоткевич, супроти офіційної концепції, засудив Переяславську угоду як акт, що призвів до поневолення України Росією.

Автор кількох десятків кіносценаріїв. Зіграв у фільмі «Назар Стодоля» роль кобзаря Кирика. (1937)

Розвідки — «Народний і середньовічний театр у Галичині» (1924), «Театр 1848 року». (1932)
[ред.]
Музична діяльність та творчість

Кобзарський виступ на ХІІ Археологічному концерті в 1902 р.

Г. Хоткевич та Харківський квартет бандуристів на основі студентів ХМДІ.

Удосконалена харківська бандура Г. Хоткевича роботи майстра Горгуля.

В молоді роки Хоткевич вивчав гру на скрипці у харківського професора скрипки Ільницького і досяг професійного виконавського рівня даючи численні солові концерти скрипкової музики. Рівно ж він вправно володів грою на фортепіані та володів професійними навичками співу співаючи баритоном. Професійна музична підготовка на скрипці допомогла йому засвоїти та удосконалити гру на бандурі та закласти ґрунт для пізнішого створення професійних курсів гри на бандурі.

Хоткевич почав вивчати гру на бандурі в 1896 р. і як бандурист-соліст об'їхав майже всі великі міста України. На базі народного способу гри на бандурі, який використовували слобожанські кобзарі, Хоткевич створив свою так звану Харківську школу гри на бандурі.

В 1902 році на ХІІ Археологічному з’їзді він організував виступ кобзарів та приготував доповідь, яка мала вирішальне значення для подальшого розвитку кобзарського мистецтва в Україні. Це був перший відомий виступ ансамблевого виконавства на бандурі.

В 1909 році у Львові ним видано перший підручник гри на бандурі.

З 1926 по 1931 роки Хоткевич керував класом бандури в Харківському Музично-Драматичному Інституті.(1926-32/34). Працюючи над удосконаленням конструкції бандури, Хоткевич створив педагогічну літературу для бандури «Підручник гри на бандурі» (1909 і 1929, 1930, 1931) «Короткий курс гри на бандурі» й уклав низку композицій та обробок народних пісень.

З 1928 по 1931 роки Хоткевич керував Полтавською капелою бандуристів, для якої створив поважний репертуар. Колектив під його керівництвом досяг такого успіху що удостоїли честь бути першим радянським колективом який дістав контракт на гастролювання по північній Америці.
[ред.]
Музичні композиції

Хоткевич є автором близько 600 музичних творів — романсів, хорів, струнних квартетів, творів великого формату для бандури та оркестру бандур. Його «Поема про Байда», «Буря на Чорному морі», «Невільничий ринок у Кафі», «Осінь», «Софрон», «Нечай», «А в полі корчомка», «Про смерть козака бандуриста», «Про Богдана Хмельницького» сьогодні вважаються народними. та ін. Хоч чимало композицій Г. Хоткевича були видані за його життя, в 1931 році вони всі були заборонені і виключені з виконавської практики, тож на сьогодні більшість його творів забуто.
Для хору — «Коломійки» (1919), «Зоре моя вечірняя» (1922), «Тече вода» (1922), «Реве та стогне Дніпр широкий» (1927), «Попід гороє, яром, долом» (1927), «Защебетав жайворонок» (1927), «Ой діброво — темний гаю!» (1922),
Для голосу в супроводі ф-но — «Ой не п'ється пива, меди» (1927), «Веснянка» (1927), «У гаю гаю вітру немає» (1927), «Сонце гріє вітер віє» (1927), «Ой я свого чоловіка» (1927), «Весна прийшла» (1927), «Минає неясний день» (1928), «Шахтарі» (1928),
Для оркестру — «Осінь», «Містерія»,
Для бандури — «Одарочка» (1910), «Невільничий ринок у Кафі» (1913 та 1928), «Осінь» (1931), ряд мелодекламації на тексти українських поетів.
Для голосу в супроводі бандури — «Про смерть козака бандуриста», «Про Богдана Хмельницького», «Про Козака Голоту», «Про бурю на Чорному морі»,
Для капели бандуристів — «Поема про Байда», «Буря на Чорному морі», «Заповіт», «Софрон», «Нечай», «А в полі корчомка»,
[ред.]
Музикознавчі праці
«Підручник гри на бандурі» (1909 і 1929,30,31), передрук Детройт, США, 1968, передрук Х.: 2003
«Короткий курс гри на бандурі» 1931 передрук Х.: 2003
«Музичні інструменти українського народу» Х., 1930, передрук Х. 2003
«Кобза, торбан і бандура» 1931
«Бандура та її можливості» 1933, Х.: 2007
«Бандура та її репертуар» 1933, Х.: 2009
«Бандура та її конструкція» 1934, Х.: 2009
«Бандура» 1935
[ред.]
Учні по бандуріЛ. Гайдамака,
Г. Бажул,
Г. Назаренко,
В. Кабачок, О. Геращенко,
Я. Гаєцький,
І. Олешко,
О. Левадна



[ред.]
Доля родини

Дружина Хоткевича, Платоніда Володимирівна була репресована і по війні вислана в Казахстан. Пізніше, після повороту в Україну, жила в Криворівні, де працювала в хаті-музеї Івана Франка.

Дочка Галина під час війни була вивезена в Німеччину, а потім поселилася в місті Ґренобль, Франція.

Син Володимир записався до Української дивізії і пропав у боротьбі з червоним військом під Курськом. Дочка Оля поселилася у Венесуелі. Син Євген утопився, нелегально перетинаючи радянський-іранський кордон. Син Володимир залишився в Харкові і став ректором Харківського університету.
[ред.]
Конкурс імені Гната Хоткевича

З 1998 року в Харкові раз на три роки проводиться Міжнародний конкурс виконавців на українських народних інструментах імені Гната Хоткевича. У конкурсі беруть участь в бандуристи-інструменталісти, бандуристи-співаки, цимбалісти, сопілкарі, домристи, кобзарі. Традиційно до обов"язкової програми вони мають включити одну з п"єс харківських композиторів, які спеціально створюються для цього конкурсу. [1], [2], [3]
[ред.]
Література
Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
Супрун Н. — Гнат Хоткевич — музикант. Рівне, 1997 (280 с.)
Мізинець В. — Трагічна доля видатного бандуриста — «Bandura», 1985, № 13.14, (С.31—36)
Мішалов, В. і М. — Українські кобзарі-бандуристи — Сідней, Австралія, 1986 — 106 с.
Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.