Біографія
[ред.]
Ранні роки

Іван Франко народився 27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині, поблизу м. Борислав, в родині селянина-коваля. Його батько, коваль, заробляв не тільки на власну сім'ю, але й на всю рідню, він дуже хотів дати синові добру освіту. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду — «ходачкової шляхти».Про себе завжди розповідав як про сина мужика.

Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862—1864), потім у т. зв. нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864—1867).

1875 — закінчив у Дрогобичі гімназію. У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя автора. З них довідуємося, як важко було здобувати освіту навіть обдарованому селянському хлопцеві. Доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича, нерідко спати у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. Багато читав: твори європейських класиків, культорологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми.

Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Знайомство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликають у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулюють запис її зразків.

Осінь 1875 — став студентом філософського факультету у Львівському університеті.
[ред.]
Перші літературні твори

Іван Франко. 1875 р.

Перші літературні твори Франка — вірш «Народна пісня»(1874 р.) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875 р.) були друковані в студентському часописі «Друг», членом редакції якого він став з 1875 року. Активна громадсько-політична і видавнича діяльність та листування з Михайлом Драгомановим організації гуртків у Львові, дописує до польської газети «Praca», знайомиться з працями Карла Маркса й Фрідріха Енґельса, та разом з Павликом засновує 1878 р. часопис «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».

1880 р. Франка вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після трьохмісячного ув'язнення Франко перебував під наглядом поліції і був змушений припинити студії в університеті.
[ред.]
Перший період творчості

Перший період Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878 р.), «Вічний революціонер» (1880 р.), «Не пора…» (1880 р.) та інші, а також повісті «Boa constrictor» (1881 р.), «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882) та низка літературознавчих і публіцистичних статей.

Меморіальна дошка на будинку в Києві на вулиці Богдана Хмельницького де в 1885 і в 1886 роках жив Іван Франко

У 1881 році Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882 р.) якого працював в редакції часопису «Зоря» і газеті «Діло» (1883—1885 рр.). Розійшовшися з народовцями, які побоювалися його радикально-соціалістичних і революційних ідей, Франко пробував заснувати незалежний орган і для здобуття підтримки двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 рр.; там познайомився з київськими культурними діячами, серед інших з М. Лисенком і М. Старицьким, і в травні 1886 р. одружився з О. Хоружинською. На весіллі говорили, що цей шлюб — символ єдності Заходу і Сходу України. Та спокійне подружнє життя тривало недовго. У його житті з'являлися нові жінки: Ольга Рошкевич (перша наречена), Юзефа Дзвонковська, Уляна Кравченко, Климентина Попович, Ольга Білецька, Целіна Журовська. Сам Іван Якович визнавав: «Значний вплив на моє життя, а, значить, також на літературу мали зносини мої з жіноцтвом…».

Після невдачі з українським часописом Франко став співредактором польської газети «Kurier Lwowski». Період десятилітньої (1887—1897 рр.) праці в польській (також «Przyjaciel Ludu») і австрійській («Die Zeit») пресі Франко назвав «в наймах у сусідів».
[ред.]
Політична діяльність

1888 р. Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889 р.). 1890 р. за підтримкою М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890—1895 рр.). В 1895, 1897 і 1898 рр. Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту і галицького сейму, але, через виборчі маніпуляції адміністрації і провокації ідеологічних і політичних супротивників, без успіху. 1899 р. в Радикальній Партії зайшла криза, і Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 р., і відтоді покинув активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи у ньому «європейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова», 1906 р.).

Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»
[ред.]
Наукова діяльність

Поряд з активною громадською і літературною діяльністю, Франко продовжував свої студії, спочатку в Чернівецькому університеті (1891 р.), готуючи дисертацію про І. Вишенського, згодом у Віденському; там 1 липня 1893 захистив докторську дисертацію у відомого славіста В. Яґіча про духовний роман «Варлаам і Йоасаф».[1]

1894 р. Франко габілітувався у Львівському університеті з історії української літератури, але професури не здобув через опір намісника Бадені і галицьких реакційних кіл. У 1894—1897 рр. Франко разом з дружиною Ольгою видавав часопис «Житє і Слово», в якому серед інших з'явилась його стаття «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897 р.) з гострою критикою української соціал-демократії й соціалізму Маркса й Енгельса. Критику марксизму, як «релігії, основаної на догмах ненависти і класової боротьби», Франко продовжив у передмові до збірки «Мій Ізмарагд» (1897 р.).

Могила Івана Франка у Львові. Скульптор Сергій Литвиненко

З 1894 р., з приїздом М. Грушевського до Львова, Франко тісно співпрацював з НТШ (1899 р. став його дійсним членом, 1904 р. — почесним), публікуючи у «ЗНТШ» більшість своїх наукових праць, історико-літературних нотаток, рецензій; Франко працював також в Етнографічній Комісії, очолював Філологічну Секцію НТШ (1898—1908 рр.). Саме завдяки Франку і Грушевському НТШ стало фактичною академією наук напередодні війни 1914 р. 1898 р. українська громада урочисто відзначила 25-літній ювілей літературної діяльности Франка. Покинувши в 1897 р. журналістику, до чого призвела його стаття у віденській газеті «Die Zeit», в якій він назвав Міцкевича поетом зради (Der Dichter des Verrates), Франко повністю віддається спільно з Грушевським і В. Гнатюком редагуванню «Літературно-Наукового Вісника»; фактично вся редакція була в руках Франка.
[ред.]
Останні роки життя

З 1908 р. стан здоров'я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910 р.), «Студії над українськими народними піснями» (1913 р.), здійснив велику кількість перекладів з античних поетів. 1913 р. вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.

Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія: «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» — писав Іван Франко. За таких обставин, за неповний рік до смерті Франко творить 232 поетичні переклади і переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.

Помер Іван Франко 28 травня 1916 р. у Львові. Через два дні відбулося кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочатку поховали Івана Яковича в чужому склепі. Лише через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам'ятником, на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».
[ред.]
Творча спадщина

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем і видавцем. Сюжети для своїх творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, але також з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби й Ренесансу. Він був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.

Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».
[ред.]
Поезія

Стильово Франко належить до перших реалістів в українській літературі. Він — найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була вже його друга збірка «З вершин і низин» (1887 р., поширена 1893 р.), охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші). Вона революціонізувала молоде покоління, через що в Росії була заборонена. Вершиною інтимної лірики Франка є його «Зів'яле листя» (1896 р.). У збірці «Мій Ізмарагд» (1897 р.) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» (1900 р.). Програмова збірка «Semper tiro» (1906 р.) є містичним кредо поета-борця. "Давнє і нове"(1911р.)поетична збірка. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887 р.), «Сурка» (1890 р.), «Смерть Каїна» (1889 р.), «Іван Вишенський» (1900 р.) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей» (1905 р.), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові
[ред.]
Прозова творчість

Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів. Вона починається з так званого «бориславського циклу» (від 1877 р.), в якому Франко подає жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння й пролетаризація галицького села лягли в основу його збірки «В поті чола» (1890 р.) і «Галицькі образки» (1897 р.), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben» та інші.

Вершиною прози Франка є повість «Boa constrictor» (1878 р.) і соціальний роман «Борислав сміється» (1882 р.). У них уперше відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості.

На основі старих українських літописів Франко написав історичну повість «Захар Беркут» (1882 р.), в якій відобразив героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241 р. До історичних творів ще належать «Герой поневолі» (1904 р.) про революцію 1848 р. у Львові та «Великий шум» (1907 р.) про скасування панщини.

Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив романи «Для домашнього вогнища» (1892 р.), «Основи суспільности» (1895 р.) і «Перехресні стежки» (1899—1900 рр.). Повість «Лель і Полель» (1887 р.) має дидактичний характер. Проза Франка відзначається жанровим багатством і реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.
[ред.]
Драматургія

У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії. Перші його спроби на цьому полі походять ще з гімназії: «Юґурта» (1873 р.), «Три князі на один престол» (1874 р.) та інші. Найбільше п'єс Франко написав у дев'яностих роках. Визначніші з них — соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893 р.) й віршована історична драма «Сон князя Святослава» (1895 р.). З більших п'єс відомі ще комедії «Рябина» (1886 р.) й «Учитель» (1896 р.), з одноактівок «Останній крейцар» (1879 р.), «Будка ч. 27» (1893 р.), «Кам'яна душа» (1895 р.), «Майстер Черняк» (1896 р.) і «Суд святого Миколая» (вперше вийшла 1920 р.). У жанрі дитячої літератури Франко збагатив українську літературу книгами «Коли ще звірі говорили» (1899 р.), «Лис Микита» (1890 р.), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891 р.), «Коваль Бассім», «Абу-Касимові капці» (1895 р.) тощо. Особливо треба відзначити перекладницьку діяльність Франка, яку він не припиняв усе своє життя. Франко перекладав з 14 мов, серед інших Гомера, Данте, Шекспіра, Ґете, Золя, Б'єрнсона. З слов'янських класиків Франко перекладав Пушкіна, Лермонтова, Чернишевського, Герцена, Некрасова, Міцкевича, Ґомуліцького, Асника, Гавлічка-Боровського, Яна Неруду, Махара, Халупку та інших.
[ред.]
Наукова спадщина

Пам'ятник Івану Франку у Львові
[ред.]
Філософія

Філософсько-соціологічні й суспільно-політичні концепції Франко трактував у студіях «Nauka і jej stanowisko wobec klas pracujących» (1878 р.), «Мислі о еволюції в історії людськости» (1881—1882 рр.), «Найновіші напрямки в народознавстві» (1895 р.); студію «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897 р.) Франко присвятив критиці «науковому соціалізму» і матеріалістичної концепції історії, «Що таке поступ?» (1903 р.) — оглядові суспільно-культурного розвитку з критикою комуністичної концепції держави. У 1904 році Франко написав наукову працю, яка відома під назвою "Поема про сотворення світу".

На світогляд Франка мали вплив позитивізм філософії Конта і Спенсера, еволюціонізм у природознавчих дослідах Дарвіна і Геккеля, теорії французських, німецьких, російських соціологів, літературні критики від Буальо і Лессінґа до Тена, Леметра, Ґійо, Брюнетьера, Брандеса та ін. Проте, Франко залишився собою, мав власний світогляд й увійшов у свідомість наступних поколінь, як невтомний будівничий людських душ українського народу.
[ред.]
Теорія та історія літератури

Праці Франка з теорії й історії літератури та літературної критики, починаючи з докторської дисертації «Варлаам і Йоасаф …» (1895 р.) та габілітаційної — «Розбір Наймички Шевченка» (1895 р.), є цінним вкладом в українське літературознавство. Найбільшою науковою працею Франка є 5-томове видання «Апокрифів і леґенд з українських рукописів» (1896—1910 рр.) — монументальна збірка текстів рукописного матеріалу з наукового аналізу. До студій Франка з старої і сер. доби належать: «Св. Климент у Корсуні» (1902—1904 рр.), «Карпато-руське письменство XVII—XVIII вв.» (1900 р.), причинки до історії української старовинної драми, зокрема вертепної («До історії українського вертепа XVIII в.», 1906 р.). З нової літератури Франко присвятив увагу творчості І.Котляревського, М. Шашкевича, Т. Шевченка, О. Федьковича, О. Кониського, Лесі Українки, С. Самійленка, В. Винниченка та ін. Низку розвідок Франко присвятив слов'янській літературам, особливо російській і польській, як також західно-європейській. Підсумком літературознавчих студій і монографій була стаття «Южнорусская литература» (1904 р.) у словнику Брокгавза і Ефрона та загальний курс «Нарис історії украйсько-руської літератури до 1890 р.» (1910 р.). Теоретичні погляди про завдання літератури Франко сформулював у студіях «З секретів поетичної творчості» (1898 р.), і «Теорія і розвій історії літератури» (1899 р.), в яких підкреслював суспільний підклад літературного твору, однак за вихідну точку при його оцінці Франко вважає артистичний хист автора та літературно-естетичні цінності твору. При студії літературних пам'яток Франко користувався порівняльною й історико-культурною методами.
[ред.]
Мовознавство

На відтинку мовознавства Франко присвятив увагу питанню літературної мови: «Етимологія і фонетика в южноруській літературі», «Літературна мова і діалекти» (1907 р.), «Причинки до української ономастики» (1906 р.) та ін. Франко відстоював думку про єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західно-українськими говірками. За праці на відтинку філології Харківський університет 1906 р. нагородив Франка почесним докторатом, крім того, він був членом багатьох словянських наукових товариств. Пропозиція О. Шахматова і Ф. Корша про обрання Франка членом Російської АН, не була здійснена через заборону царського уряду.
[ред.]
Етнографія

У ділянці фолкльору й етнографії Франко зібрав багато джерельного матеріалу, написав низку студій і статей про одяг, харчування, народне мистецтво, вірування населення Галичини, які публікував у журналах «Світ», «Друг», «Житє і Слово», «Зоря», «Киевская Старина», «ЗНТШ» та ін. З 1898 р. Франко керував Етнографічною комісією НТШ (до 1913 р.) і разом з В. Гнатюком редагував «Етнографічний Збірник». До важливіших студій Франка з ділянки фолкльору належать: «Дещо про Борислав» (1882 р.), «Жіноча неволя в руських піснях народних» (1883 р.), «Jak powstają pieśni ludowe?» (1887 р.), «Вояцька пісня» (1888 р.), «Наші коляди» (1889 р.), «Із уст народу» (1894 1895), «Eine ethnologische Expedition in das Bojkenland» (1905 р.), «Огляд праць над етнографією Галичини в XIX ст.» (1928). Капітальною фолкльористичною працею є "Студії над українськими народними піснями (3 т. у «ЗНТШ»; окреме видання 1913 р.), в яких Франко застосував історично-порівняльну методу.
[ред.]
Економіка

Економічні праці Франка, трактовані в історичному плані, присвячені станові робітництва: «Промислові робітники в східної Галичині й їх плата 1870 р.» (1881 р.), «Про працю» (1881 р.), а також селянства в Галичині: «Земельна власність у Галичині» (1887 і 1914 рр.), «Еміґрація галицьких селян» (1892 р.), «Селянський рух у Галичині» (1895 р.), «Гримайлівський ключ в 1800 р.» (1900 р.), «Селянський страйк в Східній Галичині» (1902 р.), «Громадські шпихлірі і шпихлірський фонд у Галичині 1784—1840 рр.» (1907 р.).
[ред.]
Історія

Тісно пов'язані з соціологічними, суспільно-політичними і економічними історичні розвідки Франка, близько 100 друкованих праць, більшість з них присвячені селянському рухові і революції 1848 р. в Галичині та польсько-українським взаєминам. До першої групи належать: «Польське повстання в Галичині 1846 р.» (1884 р.), «Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині» (1898 і 1913 рр.), «Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині XIX ст.», «Причинки до історії 1848 р.». До другої — «Дещо про стосунки польсько-руські» (1895 р.), «Поляки й русини» (1897 р., німецькою і українською мовами), «Нові причинки до історії польського суспільности на Україні в XIX ст.» (1902 р.), «Русько-польська згода і українсько-польське братання» (1906 р.). Інститут історичної праці Франка: причинки до історії Церкви (2 розвідки про єпископа Йосифа Шумлянського, 1891 і 1898 рр.), «Хмельнищина 1648—1649 рр. У сучасних віршах» (1898 р.), «Тен як історик французьської революції» (1908 р.), «Стара Русь» (1906 р.), «Причинки до історії України-Руси» (1912 р.), статті з старої історії України та багато ін.

Характеристична для еволюції світогляду Франка його публіцистика, якій не бракувало й наукового підходу, тому часто в його творчості втрачаються грані між науковим і публіцистичними есе. Франко бачив Україну як суверенну одиницю «у народів вольних колі». При цьому він багато уваги приділяв здобуттю загальнолюдських прав. Почавши свою громадську діяльність з москвофільського гуртка, він незабаром покинув його для народовецького табору. За студентських часів Франко захоплювався соціалізмом, студіював Маркса й Енґельса, а коли побачив облудність «нової релігії», її завзято поборював. Назагал у Франка помітна еволюція від крайнього радикалізму до поступового націонал-демократизму. В своїй статті «Що таке поступ» Франко одним із перших спрогнозував появу тоталітаризму і тоталітарної держави.
[ред.]
Сходознавство

Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософські твори, тексти Вед на санскриті. Сам він говорив: «Жаль, що я не орієнталіст.»[2]

Лицьова сторона банкноти номіналом 20 гривень. 2000р.

Лицьова сторона банкноти номіналом 20 гривень. 2003р.

Марка України номіналом 70к.

Марка України номіналом 3000 купоно-карбованців. 1994 р.


Монета номіналом п'ять гривень випущена до 150-річчя Івана Франка в 2006 р. Аверс

Монета номіналом п'ять гривень випущена до 150-річчя Івана Франка в 2006 р. Реверс

[ред.]
Інтерпретація постаті

Пам'ятник Івану Франку в с. Нагуєвичі

За радянських часів в Україні використовувався культ Франка для політичних цілей, а радянське франкознавство однобічно і тенденційно висвітлювало його творчість, представляючи Франка як активного поборника ідей «українсько-російського єднання», переконаного соціаліста, войовничого атеїста.

В Україні була вилучена з ужитку низка його творів: «Не пора …», «Великі роковини», «Розвивайся ти, високий дубе…», інші сфальшовані чи тенденційно скорочені (передмова до збірки «Мій Ізмарагд», «Що таке поступ», «Соціалізм і соціал-демократизм», «Народники і марксисти», «Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм», рецензія на книгу Ю. Бачинського «Ukraina irredenta», «Михайло Павлик, замість ювілейної сильветки» й ін.). Деякі твори І. Франка які були заборонені в СРСР побачили світ у виданні «Іван ФРАНКО, МОЗАЇКА із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах» [3]

З іншого боку, наголошувався вплив російських революційних демократів на Франка, а одночасно штучно підкреслювались ворожі взаємини між Франком і Грушевським, українським консервативним табором тощо.
[ред.]
Франкознавство
[ред.]
Музеї Франка

Побачити та доторкнутися до аутентичних речей Івана Франка можливо у будинку-музеї Франка у селищі Криворівня, Верховинського району. В цьомі будинку окрім Франка на довгий час зупинялися Леся Українка і Михайло Грушевський.

Будинок Івана Франка у Львові. Зараз тут розташовано музей письменника

Музей в с. Криворівня

Меморіальна дошка

[ред.]
Франко і кінематограф

За його творами поставлено фільми:
«Борислав сміється» (1926),
«Якби каміння говорило» (1957),
«Украдене щастя» (фільм-спектакль, 1952), телефільм (1986) і чотирисерійний стилізований фільм (2003),
Альманах «До світла» (1967. «До світла», «Каменяр», «Панталаха»),
Мультиплікаційна стрічка «Заєць та їжак» (1963),
Художня кінокартина «Захар Беркут» (1971),
Телесеріали О. Бійми «Пастка» (1995) та «Злочин з багатьма невідомими» (1993).
П'ятисерійний мультфільм «Лис Микита» (2005)

Біографії І. Франка присвячено кінокартину Т. Левчука «Іван Франко» (1956, акт. С.Бондарчук), його образ створив Я. Геляс у фільмі «Родина Коцюбинських» (1970).

Про письменника знято науково-популярну стрічку «Іван Франко» (1956) та телефільм Е. Дмитрієва «Іван Франко» (1981), документальний телефільм «Іван Франко» в рамках проекту «Великі українці» телеканалу «Інтер» (2008)[4].
[ред.]
Переклади Франка
Біблійна «Книга Буття»[5]
[ред.]
Тексти творів в інтернеті
Український центр
ukrlit.org/Franko_Ivan_Yakovych
Твори Івана Франка для дітей
Поема про Сотворення Світу
І. Франко "МОЗАЇКА Із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах" Упорядники: З.Франко, М.Василенко. Львів: Каменяр, 2001.—434с.
[ред.]
Інтернет ресурси
Фільм про Івана Франка з ведучим Святославом Вакарчуком
Он-лайн конкорданс роману Івана Франка “Перехресні стежки”
Біографія Івана Франка на сайті "Гордість України"
Система засобів і прийомів психологічного зображення героїв у романі Івана Франка „Для домашнього огнища“
[ред.]
Твори
Збірник творів, т. 1-3. — К.: Вік, 1903—1905
Твори. У 30 тт. — X., 1924—1929
Твори в 20 тт. — К., 1950—1956
Твори в 20 тт. — Нью-Йорк: Книгоспілка, 1956—1962
Зібрання творів: В 50 т./ Іван Якович Франко; Іван Франко,; Редкол.: Є. П. Кирилюк (голова) та ін.. -К.: Наук. думка, 1976 −1986
Т.1: Поезія/ Ред. Н. Л. Калениченко; Укл. М. С. Грицюта. −1976. −501,[1] с.: іл
Т.2 Поезія/Ред. I.I.Басс-1976.-447с.
Т.3: Поезія/ Ред. П. Й. Колесник; Укл. А. А. Каспрук. −1976. −546,[2] с.: іл
Т.4: Поезія/ Ред. М. Д. Бернштейн; Укл. М. Л. Гончарук. −1976. −467,[5] с.: іл; Комент. с. 453—465. Поясн. слів: с. 466—468
Т.5: Поезія/ Ред. Ф. П. Погребенник; Укл. М. Л. Гончарук. −1976. −379,[3] с.: іл
Т.6: Поезія/ Ред. О. В. Мишанич; Укл. Л. А. Кочубей, В.I.Крекотень,. −1976. −566,[2] с.: іл
Т.7: Поезія/ Ред. В.I.Крекотень,; Укл. О. В. Мишанич. −1976. −590,[2] с.: портр
Т.8Поетичні переклади та переспіви/Упоряд. В.I.Шевчук, комент. А. О. Білецького та В.I.Шевчука; Ред. А. О. Білецький.- 1977.-638 с
Т.9: Поетичні переклади та переспіви/ Ред. I.Ю.Журавська; Укл. Г. М. Сиваченко, В. С. Дроб'язко, Л. А. Кочубей,. -К.: Наук. думка, 1977. −526,[2] с.: портр
Т.10 Поетичні переклади та переспіви /Упоряд. Ф. П. Погребенника; Ред. О. Є. Засенко.-1977.-479 с.
Т.11: Поетичні переклади та переспіви/ Ред. Б. А. Деркач; Укл. Т. П. Маєвська; В.I.Шевчук. -К.: Наук. думка, 1978. −526,[2] с.: іл, портр
Т.12 .Поетичні переклади та переспіви/Упоряд. та комент. В.I.Шевчука. Ред. Д. В. Затонський — 1978—727 с.
Т.13: Поетичні переклади та переспіви/ Ред. Н. М. Матузова; Укл. В. П. Лук'янова. -К.: Наук. думка, 1978. −662,[2] с.: іл, портр
Т.14: Повісті та оповідання (1875—1878)/ Ред. I.I.Басс,; Укл. Л. Ф. Кодацька. -К.: Наук. думка, 1978. −474,[3] с.: іл, портр
Т.15. Повісті та повідання (1878—1882) / Упоряд. та комент. Н. О. Вищневської ; Ред. П. П. Колесник.-1978.-511 с., іл., портр.
Т.16: Повісті та оповідання (1882—1887)/ Ред. О. Є. Засенко; Укл. Ф. П. Погребенник. -К.: Наук. думка, 1978. −508,[3] с.: іл, портр
Т.17. Повісті та оповідання (1882—1888)/ Упоряд. та комент. В. С. Дроб'язка, В. Н. Климчука; Ред Г. Д. Вервес.-1979.-503 с.,іл., портр.
Т.18: Повісті та оповідання (1888—1892)/ Ред. П. Й. Колесник; Укл. Н. О. Вишневська. -К.: Наук. думка, 1978. −484,[3]
Т.19. Повісті та оповідання (1892—1896 /Упоряд. Та комент. Ю. Л. Булаховської, В., Л. А..Вєдіної: Ред. М. Д. Бернштейн-1979-503 с., іл.,портр.
Т.20. Повісті та оповідання (1896—1900)/ Ред. С. Д. Зубков; Укл. М. Л. Гончарук. -К.: Наук. думка, 1979. −482,[4] с.: іл, портр.
Т.21 Оповідання (1896—1904)/ Упоряд. та комент. О. О. Білявської; Ред. I.I.Басс.- 1979.-501 с., іл., портр.
Т.22. Повісті та оповідання (1904—1913)/ Упоряд. Та комент. О. В. Мишанича; Ред. Н. Є. Крутікова.- 1979.-519 с.,іл., портр.
Т.23. Драматичні твори/ Упоряд.та комент. М. М. Павлюка; Ред. О. Є. Засенко.-1979.-391 с., іл., портр.
Т.24: Драматичні твори/ Ред. О. Є. Засенко; Укл. М. М. Павлюк. -К.: Наук. думка, 1979. −442,[5] с.: іл, портр
Т.25. Прозові переклади (1877—1913)/ Упоряд.та комент. Т. П. Маєвської, О.I. Петровського; Ред. I.Ю.Журавська, Н. Є. Крутікова.- 1980.-607 с.
Т.26. Літературно-критичні праці (1876—1885) / Упоряд. та комент. Н. О. Вишневської, Р. Ф. Кирчіва, I.Л.Моторнюка, К. М. Сєкаревої; Ред. В. Л. Микитась, С. В. Щурат.-1980.-462 .., іл., портр.
Т.27.Літературно-критичні праці (1886—1889)/ упоряд. та комент. Р.С,Міщука, М. Д. Родбка, Л. Т. Сеника, В. С. Харитонова; Ред. С. В. Щурат, М. Т. Яценко.-1980.- 463 с.
Т.28.Літературно-критичні праці (1890—1892)/ Упоряд. та комент Н. Р. Мазепа, О. В. Мишанича, Г. А. Нудьги, С. М. Трофимука, Н.I.Чорної; Ред. Н. Є. Крутікова, С. В. Щурат.- 1089.-439 с., іл., портр.
Т.29.Літературно-критичні праці (1893—1895)/ Упоряд. та комент. Л. А. Гаєвської, П. П. Гонтаря, М. Л. Гончарука, I.О.Денисюка, В. П. Колосової,С. К. Кравченко, Л.I.Міщенко; Ред. В. Л. Микитась , А. М. Халаманчук.-1981-603 с.
Т.30. Літературно-критичні праці (1895—1897) / Упоряд та комент. I.О.Денисюка С. С. Дідик, Л. О. Гаєвської, В. П. Колосової, Є. М. Черняхівської; Ред. I.I.Дорошенко,Н. Л. Калениченко.-1981.-719 с., іл., портр.
Т.31.Літературно-критичні праці (1897—1899) / Упоряд.та комент. Ю. Л. Булаховської, В. П. Вєдіної, Т.I.Комаринця, К. П. Куткоковець, В. П. Лук'янової, А.I.Скоця; Ред. Г. Д. Вервес, О. Н. Мороз- 1981.- 595 с., іл., портр.
Т.32.Літературно-критичні праці (1899—1901) / Упоряд. Та комент. Л. А. Кочубей, О. В. Мишанича, Ф. П. Погребенника; Ред. Б. А. Деркач — 1981—518 с., іл., портр.
Т.33. Літературно-критичні праці (1900—1902)/ Упоряд. та комент,Н О.Вишневської та Н.I. Чорної; Ред. П. П. Колесник.- 1982.- 527 с.
Т.34. Літературно-критичні праці (1902—1905) / Упоряд. та комент. О. В. Мішанича, ФюП. Погребенника; Ред. Б. А. Деркач.- 1й981- 559 с.,іл., портр.
Т.35.Літературно -критичні праці (1903—1905) /Упоряд.та комент,Н. О. Вишневської,М. С. Грицютик; Ред. П. П. Колесик.-1982.- 511с., іл.
Т.36.Літературно-критичні праці (1905—1906)/ Упоряд. Та комент. О. О. Білявської, А. В. Горецького; Ред. М. Д. Бернштейн.-1982.- 467 с., іл.
Т.37. Літературно-критичні праці (1906—1908) /Упоряд. та комент. М. С. Грицюти; Ред. I.О. Дзеверін.- 1982.- 678 с., іл.
Т.38.Літературно-критичні праціц (1896—1911) / Упоряд. та комент. О.I. Гончара; Ред. М. Т. Яценко.- 1983.- 619 с.
Т.39. Літературно- критичні праці (1911—1914) /Упоряд. та комент. В. П. Колосової, В.I. Крекотня, Г.I. Павленко; Ред. В.I.Крекотень-1083.- 703 с.
Т.40.Літературно-критичні праці / Упоряд. та комент. В. П. Колосової, В.I. Крекотня, М. В. Мишанича, М. М. Сулими; Ред. О. В.мишанич.-1983.-559с.
Т.41.Літературно-критичні праці (1890—1910) упоряд. Та комент. В.I.Крекотня, Т. Г. Третяченко; ред. П. П. Колесник.-1984.-684 с.
Т.42.Фольклористичні праці/ Упоряд. та комент. М. Т. Яценка; Ред. О.I.Дей.- 1984.- 598 с., іл.
Т.43.Фольклористичні та літературно-критичні праці/Упоряд. та комент. М. Т. Яценка; Ред, О.I.Дей.- 1986.- 482 с., іл.
Т.44. Кн.1 Економічні праці (1878—1887) / АН УРСР. Iн.-т економіки, Іи-т літ. Ім Т. Г. Шевченка; Упоряд. та комент. А. Л.перковського, Н. О. Тимочко, Є. А. Шаблія, ПюВ.Юрченка; Ред. Т.I. Дерев'янкін, А. П. Перковський.- 1984—694 с., іл.
Т.44. Кн.2. Економічні праці (1888—1907) / АН УРСР. Ін-т економіки; Ін-т літ. iм. Т. Г. Шевченка; Упоряд.та комент. А. Л. Перковського, Н. О. Тимочко, Є. А. Шаблія, П. В. Юрченка; Ред. Т.I. Дерев'янкін.- 1985.- 767 с., іл.
Т.45. Філософські праці / Упоряд. та комент. В. С. Горського та ін; Ред. В.Ю, Євдокименко.- 1986.- 574 с.
Т.46. Кн.1. I сторичні праці (1883—1890) / АН УРСР.Iн=т літ. Т. Г. Шевченка; Ін-т історії; Ін-т сусп. Наук; Упоряд. та комент. В. О. Гавриленко.-1985.- 701 с.
Т.46. Кн.2. I сторичні праці (1891—1897) / Упоряд. та комент. В. О. Гавриленка та ін.; Ред. Я. Д. Ісаєвич, В. Г. Сарбей.- 1986.- 438 с.
Т.47.I сторичні праці (1898—1913) / Уп оряд. та комент. Л. Г. Мостович, Ю. А. Пінчука. Ред. А. В. Санцевич.- 1986.- 765 с.
Т.48.Листи (1874—1885) / Упоряд. та комент. В. В. Громової та ін. Ред Н. Л. Калениченко.- 1986.- 767 с.
Мозаїка: Iз творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах/ Іван Франко,; Укл. Зіновія Франко, Михайло Василенко,. -Львів: Каменяр, 2001. −431,[1] с.: портр. -ISBN 966-7255-57-3
Вибрані суспільно-політичні і філософські твори. — К., 1956
Про театр і драматургію. — К., 1957
Педагогічні статті і висловлювання. — К., 1960
Літературна спадщина, т. 1-4. — К., 1956—1967
Beiträge zur Geschichte und Kultur der Ukraine. — Берлін, 1963
[ред.]
Виноски
↑ Володимир Королюк. Як Іван Франко підкорив Відень // Голос України, №112 (4862), 19.06.2010
↑ І. ФРАНКО-ІНДОЛОГ
↑ Іван ФРАНКО, МОЗАЇКА із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
↑ Фільмографія > Великі Українці — Іван Франко
↑ Знайдено в книжці «На ріках вавілонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини» (Київ, 1991 рік)
[ред.]
Література Франко Іван Якович у Вікіцитатах?
Франко Іван Якович у Вікіджерелах?
Франко Іван Якович на Вікісховищі?

Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
Василь Савчак До 150-річчя з дня народження Івана Франка «По Дунаю льоди пливуть…»
Кримський А. Іван Франко. — Л., 1900.
Возняк М. Жите і значіне Івана Франка. — Л., 1913.
Колесса О. Наукова діяльність Івана Франка. // Літературно-науковий вісник, 1913, кн. 9.
Євшан М. Іван Франко. Нарис його літературної діяльности. // Літературно-науковий вісник, кн. 9, 1913.
Єфремов С. Співець боротьби і контрастів. — К., 1913.
Смаль-Стоцький С. Характеристика літературної діяльности Івана Франка. — Л., 1913.
Лозинський М. Іван Франко. Життя і діяльність. Значіння. — Відень: Вид. СВУ, 1917.
Коцюбинський М. Іван Франко. — К., 1917.
Дорошенко В. Спис творів Івана Франка з додатком спогадів про нього і рецензій на його писання. // Матеріали до укр. бібліографії, т. IV. — Л.: Вид. НТШ, 1918.
Грушевський М. Апостолові праці. // Україна, кн. 6. — К., 1926.
Багалій Д. Іван Франко як науковий діяч. // Україна, кн. 6. — К., 1926.
Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму. // Україна, кн. 6. — К. 1926.
Іван Франко. Збірник. За заг. ред. І. Лакизи. П. Филиповича, П. Кияниці. — X.: Книгоспілка, 1926.
Возняк М. Матеріали до життєпису Івана Франка. // За сто літ, кн. І. — К., 1927.
Музичка А. Шляхи поетичної творчості Івана Франка. — X., 1927.
Свенціцький І. Суспільне тло творчості Івана Франка. // ЗНТШ, т. ХСІХ. — Л., 1930.
Гординський Я. Сучасне франкознавство (1916—1932). // ЗНТШ, т. CLIII. — Л., 1935.
Manning C. Ivan Franko. — Нью-Йорк, 1938.
Зеров М. Франко — поет. // До джерел. — Кр. —Л., 1943.
Іван Франко. Статті і матеріали. Збірник. І-XII. — Л., 1948—1965.
Nevrlý M. Ivan Franko, ukrajinský basnik-revolucionar. — Прага, 1952.
Возняк М. З життя і творчості Івана Франка. — К., 1955.
Дей О. Іван Франко і народна творчість. — К., 1955.
Білецький О., Басс І., Кисельов О. Іван Франко. Життя і творчість. — К., 1956.
Кирилюк Є. Іван Франко. Біографічний нарис. — К., 1956.
Шаховський С. Майстерність Івана Франка. — К., 1956.
Білоштан Я. Драматургія Івана Франка. — К., 1956.
Слово про Великого Каменяра. І-II. — К., 1956.
Іван Франко у спогадах сучасників. — Л., 1956.
Кобилецький Ю. Творчість Івана Франка. — К., 1956.
Сидоренко Г. Літературно-кр