О́льга Юліа́нівна Кобиля́нська (*27 листопада 1863 — †21 березня, 1942) — українська письменниця.Біографія
[ред.]
Походження

Народилася в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. Батько, Юліан Кобилянський, народився на Галичині. Він належав до шляхетського роду, який мав свій герб і походив з Наддніпрянщини. Проте, папери, які б посвідчували спадковість родової ознаки, з легковажної руки Якова Кобилянського — батька Юліана і діда Ольги Кобилянської — не мали нотаріального підтвердження, бо він вважав, що синові буде достатньо і його розумної голови для заробітку. Це мало згодом великий вплив на долю письменниці.

Мати, Марія Вернер, походила з німецької родини. Її родичем був відомий німецький поет-романтик Захарій Вернер. Будучи спольщеною німкою, з любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала усіх дітей у пошані та любові до українства.

Брат Ольги Степан був живописцем (серед його творів — портрети сестри). Ще один брат — Юліан — прославився як філолог, автор кількох підручників із латинської мови.
[ред.]
Дитинство

Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку Ґурагумора в Південній Буковині. У багатодітній сім'ї, де було семеро дітей, вона була четвертою.

З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині.

Через п'ять років після її народження батька переводять до Сучави. Там Ольга Кобилянська знайомиться з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Як між родинами вцілому, так і між її доньками, зокрема Ольгою Кобилянською і Ольгою Устиянович, зароджуються приятельські стосунки, які триватимуть у майбутньому до кінця життя письменниці.

Пізніше вона жила в селі Димка, а з 1891 р. — у Чернівцях.
[ред.]
Творчість

У Південній Буковині, заселеній переважно німцями й румунами, жили й українці. Але українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 60—80-ті роки тут не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській будь-яких знань з історії культури українського народу. Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, "що значить слово «література», припадають на початок 80-х років («Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини», «Доля чи воля?»). Ранні неопубліковані твори Кобилянської («Гортенза», «Малюнок з народного життя на Буковині», «Видиво», «Людина з народу» та ін.) сьогодні зберігають переважно пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з життя містечкової інтелігенції, людей з народу.


Німецька мова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка, допомогли Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури. Але для утвердження Кобилянської як української письменниці необхідно було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і з кінця 80-х років наполегливо вивчає культурну спадщину свого народу, виявляє дедалі більший інтерес до його життя.

Під впливом свого оточення — Наталії Кобринської, письменниці, однієї з фундаторок жіночого руху на Галичині, Софії Окуневської — першої української жінки лікаря в Австро-Угорщині (вона стала прообразом героїні твору «Доля чи воля?»), Августи Кохановської — художниці, яка ілюструвала новели письменниці «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом», вона почне писати рідною мовою. Одним з імпульсів писати рідною мовою стала закоханість Ольги в Євгена Озаркевича, брата Наталі Кобринської.

Тоді ж вона бере активну участь у так званому феміністичному русі, який зачепив чимало наболілих питань, над якими замислювалися представники передової інтелігенції. Ставши у 1894 р. однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя.

Ці думки виявилися в ранніх творах письменниці. У деяких з них («Гортенза», «Вона вийшла заміж» та ін.), змальовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця робить наголос на їх пошуках особистого щастя. В «Людині», а ще більше в «Царівні» особисте щастя героїнь Кобилянської більшою чи меншою мірою вже пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.

Продовжуючи проблематику «Людини», повість «Царівна» (1895) свідчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної манери, засобів психологічного аналізу. Повість має складну творчу історію. Писалась вона і доопрацьовувалась тривалий час (1888 — 1893), первісний текст її був німецький, пізніший — український. Надрукована повість була в газеті «Буковина» (1895) і того ж року вийшла в Чернівцях окремим виданням.

Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції у таких новелах, як «Аристократка» (1896), «Impromptu phantasie», Кобилянська продовжує розробляти їх у наступних творах і створює три цілісних образи жінок-інтелігенток в оповіданні «Valse melancolique» (1898). Згодом вона повертається до цієї теми в повістях «Ніоба» (1905), «Через кладку», «За ситуаціями» (1913).

Ольга Кобилянська із Лесею Українкою. 1901 р.

Тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянськоі — від її ранніх оповідань та повістей до «Апостола черні».

Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем стало другою провідною лінією творчості Кобилянської. «Щоденники» письменниці переконливо свідчать, що в другій половині 80-х рр. вона вже замислюється над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі «Жебрачка» (1895) письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знання життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством («Земля»).

Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах «Банк рустикальний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна». Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість Кобилянської «Земля».

На початку 1890-х рр., розробляючи проблеми, накреслені в ранніх творах, письменниця прагне розширити сферу своїх художніх пошуків, звертається до абстрактно-символічних тем і образів («Акорди», «Хрест», «Місяць» та ін.), пише ряд поезій в прозі, серед яких є майстерні художні мініатюри. Кобилянська друкує окремі твори в модерністських журналах «Світ», «Українська хата».

Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно поєднуються в одному з її кращих творів — повісті «В неділю рано зілля копала», в основі якої — мотив романтичної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», що неодноразово опрацьовувався українськими письменниками, зокрема М. Старицьким у драмі під однойменною назвою. Повість перекладена багатьма мовами, інсценізована, з успіхом йде на сценах театрів нашої країни.

Творчість Кобилянської 1920 — 1930-х рр., у період, коли Північна Буковина опинилася під владою боярської Румунії, проходила в особливо складних і тяжких умовах. Українська мова й культура у цьому краї жорстоко переслідувалися, проте й у таких умовах Кобилянська налагоджує контакти з українською літературною молоддю прогресивного журналу «Промінь» (1921 — 1923), з львівським місячником «Нові шляхи», з харківським видавництвом «Рух», де протягом 1927 — 1929 рр. вийшли її «Твори» в дев'яти томах.

У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів боярсько-румунської окупації Північної Буковини з'явилися деякі нові мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема війни («Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі» (1917), «Зійшов з розуму» (1923) та ін.), що була однією з провідних у творчості В. Стефаника, Марка Черемшини, О. Маковея, К. Гриневичевої та ін.

У деяких оповіданнях та новелах післявоєнного періоду Кобилянська звернулася до відображення тих морально-етичних проблем, що стали предметом художнього аналізу в багатьох її творах, написаних у кінці 19 — на початку 20 ст. Так, мотиви «Землі» знаходять своєрідне продовження і певне поглиблення в соціально-побутовому оповіданні «Вовчиха».

Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр підпадає під певний вплив символізму («Сниться», «Пресвятая богородице, помилуй нас!»). У романі «Апостол черні» письменниця певною мірою ідеалізує буковинське духовенство, наділяючи таких духовних пастирів, як о. Захарій, багатьма громадянськими й християнськими чеснотами.

Виступивши в середині 90-х рр. як українська письменниця з оповіданнями й повістями з життя інтелігенції, Кобилянська протягом майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Велика частина її творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; у 1901 р. вони вийшли окремою книжкою під назвою «Kleinrussische Novellen». Окрему ідейно-тематичну групу становлять мемуарні та публіцистичні твори Кобилянської, написані в радянський період її діяльності.

Обставинами життя і творчістю Кобилянська глибоко вросла в буковинський ґрунт. Разом з тим вона ніколи не замикалася у вузьких етнографічних рамках і охоплювала зором усю Україну. Активна учасниця загальноукраїнського літературного процесу, Кобилянська постійно спілкувалася з культурами інших народів, зокрема тих, які жили в Австро-Угорській імперії. Завдяки новаторству, співзвучності прогресивним тенденціям світової літератури проза Кобилянської в її вершинних виявах викликала і викликає значний інтерес не лише в нашій країні, а й за її межами. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими, відіграли й відіграють важливу роль у міжслов'янських літературних контактах, піднімаючи міжнародний престиж українського художнього слова.
[ред.]
Щоденник

У Чернівцях існує єдиний в Україні Літературно-меморіальний музей письменниці, який знаходиться у будинку, де Ольга Юліанівна жила з 1925 року і до самої своєї смерті. Там, серед численних експонатів і особистих речей, зберігається унікальний документ — щоденник Кобилянської. Це два загальні зошити, написані німецькою мовою і лише деякі слова українською та польською (в їхньому домі розмовляли цими трьома мовами). Перший запис зроблено 1 листопада 1883 року. Вона вела їх понад сiм років, коли жила в Кімполунзі, Димці, Болехові. Майже 70 років ці раритети були за кордоном, їх зберіг і передав у музей відомий американський адвокат Іван Панчук